Інформхвилинка

З історії звичайних речей

Папір

У ті далекі часи, коли люди не вміли ні читати, ні писати, тому що не було ні літер, ні паперу, найважливіші події зберігала людська пам’ять. Змінювалися покоління, а перекази зберігалися: їх передавали з вуст в уста, від однієї людини до іншої. Кожен переказ доповнювався при цьому чимось новим. Щось забувалось, губилось, щось додавалось. Так народжувалися сказання, міфи, казки, легенди, билини, думи. Першого їх автора встановити неможливо. Але так хотілось людині, щоб її досвід, набутий наполегливою працею, нелегкою боротьбою з природною стихією, не пропав марно, щоб діти і внуки не повторювали гірких помилок. І людина постійно намагалася придумати, як не втратити цей досвід. Звичайно, перші знаки – зарубки на палиці (календар Робінзона Крузо) сьогодні здаються смішними і наївними, але саме вони допомагали людині вести відлік часу, сплачувати борги, рахувати худобу – слугували його пам’яттю. Вираз „зарубай собі на носі” означав зробити зарубку для пам’яті на палиці, яку завжди носили з собою. Зарубка для пам’яті нагадувала, що треба щось пам’ятати. Якщо зарубок кілька, то важко буває згадати суть кожної.

Ваші перші „картини”, наче повторюючи історію людства, дуже схожі на ті, які досі знаходять учені на стінах печер древніх скіфів, єгипетських храмів і пірамід. З малюнків, ніби з листів із минулого, можна дізнатися про густі ліси, що вкривали тоді землю, про тварин, полювання на яких годувало людей, котрі жили піл холодним місяцем і гарячим сонцем.

З часом простісінькі малюнки перетворювались у літери. З каменя літери переходили на папірус, з папірусу – на воскову дощечку. З неї – на пергамент, а вже потім - на папір. Переходячи з одного матеріалу на інший, літери змінювали свій вигляд. На камені важко зробити заокруглення, тому літери вирізьблювали прямими; на глині вони перетворювались у клини, на воску – вигинались.

У болотяних місцях на берегах ріки Ніл у Єгипті значні площі займала дивовижна рослина із довгим голим стеблом і китицею зверху. Ця рослина називалася папірусом. Із нього виготовляли матеріал, на якому зручно було писати. Назва рослини – папірус – переносилася й на сам рукопис, зроблений на ньому.

Багатьма мовами світу слово, що означає матеріал для писання чи друку, пов’язане з папірусом: українською – папір, французькою – пап’є, англійською – пейпер.

У багатьох книгах розповідається про дивну і недоладну історію, як начебто в ХІ столітті папір винайшли в італійському монастирі. Якось одного разу невгамовного ченця покарали, замкнувши у келії-одиночці. Він вважав себе невинним, бив ногами у двері, вимагаючи випустити на волю. У безсилій люті розірвав на собі сорочку, жував її, скрегочучи зубами, і несамовито випльовував на стіл шматочки пожованої тканини, клянучи всіх на світі. Скоро він втомився, гнів його охолов. Він загріб у жменю купу мокрої кашки, на яку перетворилася його сорочка, і з розмаху жбурнув її на стінку теплої кахельної печі. Знесилений, заснув. Вранці чернець побачив на печі учорашній жмут. Бік, який приклеївся до кахлю, був твердим і таким гладеньким, як пергамент. В’язню страшенно захотілося написати на ньому що-небудь. Так, розповідають італійці, бешкетник-чернець відкрив секрет виготовлення паперу.

Однак не подумайте, що на паперових фабриках люди жують сорочки та плюють у стелю і потім здирають з неї паперові жмути. Виробляти папір зовсім не просто.

Насправді ж є наукові докази того, що близько двох тисяч років тому, коли греки й римляни писали на папірусі, китайці вже винайшли папір. У 105 році Цай Лун показав китайському імператорові спосіб виготовлення паперу. У кам’яній ступі з волокон бамбука, трави і старого ганчір’я, подрібнюючи і перемішуючи їх з водою, одержували кашку. За допомогою рамки, в якій була натягнута сітка, з кашки „відливали” папір. Його довго віджимали, сушили, розгладжували і отримували чудовий матеріал для письма.